для ознайомлення працiвникiв органiв мiсцевого самоврядування з ключовими положеннями системи запобiгання i протидiї корупцiї

Неодноразово на адресу районної ради надходять дані про порушення посадовими особами органів місцевого самоврядування Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про засади запобігання та протидії корупції». Тому, виконавчим апаратом Волочиської районної ради підготовлено матеріали для ознайомлення працiвникiв органiв мiсцевого самоврядування з ключовими положеннями системи запобiгання i протидiї корупцiї та вимогами щодо доброчесної поведiнки осiб, уповноважених на виконання функцiй держави та мiсцевого самоврядування.

1. Законодавчi основи запобiгання i протидiї корупцiї.

Основним антикорупцiйним нормативно-правовим актом в Українi є Закон України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї». Вiдповiдно до статтi 2 вказаного Закону  вiдносини, що виникають у сферi запобiгання i протидiї корупцiї, регулюються цим Законом, iншими законами i мiжнародними договорами України, згоду на обов’язковiсть яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання iншими нормативно-правовими актами.

До актiв законодавства, що утворюють основу антикорупцiйного законодавства України, належать наступнi:

Конституцiя України;

Конвенцiя ООН проти корупцiї (ратифiкована Законом України вiд 18 жовтня 2006 року № 251-V);

Цивiльна конвенцiя Ради Європи про боротьбу з корупцiєю  (ратифiкована Законом України вiд 16 березня 2005 року № 2476-IV);

Кримiнальна конвенцiя Ради Європи про боротьбу з корупцiєю  (ратифiкована Законом України вiд 18 жовтня 2006 року № 252-V);

Додатковий протокол до Кримiнальної конвенцiї Ради Європи про боротьбу з корупцiєю (ратифiкований Законом України вiд 18 жовтня 2006 року № 253-V);

Кримiнальний кодекс України;

Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення;

Закон України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї»;

Закон України «Про правила етичної поведiнки»;

Закон України «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї»;

Нацiональна антикорупцiйна стратегiя на 2011–2015 роки, схвалена Указом Президента України вiд 21 жовтня 2011 року № 1001;

Указ Президента України вiд 1 вересня 2011 року № 890 «Питання Нацiонального антикорупцiйного комiтету»;

Указ Президента України вiд 5 жовтня 2011 року № 964 «Про першочерговi заходи з реалiзацiї Закону України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї»;

Указ Президента України вiд 25 сiчня 2012 року № 33 «Про Порядок проведення спецiальної перевiрки вiдомостей щодо осiб, якi претендують на зайняття посад, пов’язаних iз виконанням функцiй держави або мiсцевого самоврядування»;

Державна програма щодо запобiгання i протидiї корупцiї, затверджена постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 28 листопада 2011 року № 1240;

постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 8 грудня 2009 року № 1422 «Питання запобiгання та виявлення корупцiї в органах виконавчої влади»;

Порядок iнформування Нацiонального агентства з питань державної служби про осiб, уповноважених на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, якi звiльненi у зв’язку з притягненням до вiдповiдальностi за корупцiйне правопорушення, затверджений постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 12 жовтня 2011 року № 1072;

Порядок пiдготовки та оприлюднення звiту про результати проведення заходiв щодо запобiгання i протидiї корупцiї, затверджений постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 20 жовтня 2011 року № 1094;

Порядок передачi дарункiв, одержаних як подарунки державi, Автономнiй Республiцi Крим, територiальнiй громадi, державним або комунальним установам чи органiзацiям, затверджений постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 16 листопада 2011 року № 1195;

Порядок зберiгання документiв i використання вiдомостей, зазначених у декларацiї про майно, доходи, витрати i зобов’язання фiнансового характеру, та вiдомостей щодо вiдкриття валютного рахунка в установi банку-нерезидента, затверджений постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 11 сiчня 2012 року № 16;

постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 8 лютого 2012 року № 64 «Про виготовлення бланкiв декларацiї про майно, доходи, витрати i зобов’язання фiнансового характеру» 

розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України «Про пiдвищення квалiфiкацiї державних службовцiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування з питань запобiгання i протидiї проявам корупцiї на державнiй службi та службi в органах мiсцевого самоврядування» вiд 6 липня 2011 року № 642-р;

наказ Мiнiстерства юстицiї України вiд 5 серпня 2013 року № 1608/5 «Питання проведення антикорупцiйної експертизи»;

Методологiя проведення антикорупцiйної експертизи проектiв нормативно-правових актiв, затверджена наказом Мiнiстерства юстицiї вiд 23 червня 2010 року № 1380/5;

Положення про Єдиний державний реєстр осiб, якi вчинили корупцiйнi правопорушення, затверджене наказом Мiнiстерства юстицiї України вiд 11 сiчня 2012 року № 39/5;

Порядок звiрки перелiку осiб, уповноважених на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, якi звiльненi з посад у зв’язку з притягненням до вiдповiдальностi за корупцiйне правопорушення, з вiдомостями, що мiстяться в Єдиному державному реєстрi осiб, якi вчинили корупцiйнi правопорушення, затверджений спiльним наказом Мiнiстерства юстицiї України та Нацiонального агентства України з питань державної служби вiд 29 листопада 2012 року № 1764/5/228;

Порядок надсилання електронних копiй судових рiшень щодо осiб, якi вчинили корупцiйнi правопорушення, затверджений спiльним наказом Державної судової адмiнiстрацiї України та Мiнiстерства юстицiї України вiд 26 сiчня 2012 року № 12/152/5;

наказ Мiнiстерства юстицiї України та Мiнiстерства економiчного розвитку i торгiвлi України вiд 30 вересня 2013 року № 2055/5/1153 «Про нацiональну систему оцiнки рiвня корупцiї»;

Інструкцiя про порядок облiку кримiнальних та адмiнiстративних корупцiйних правопорушень, затверджена спiльним наказом Генеральної прокуратури, Мiнiстерства внутрiшнiх справ, Служби безпеки, Мiнiстерства доходiв i зборiв, Мiнiстерства оборони i Державної судової адмiнiстрацiї вiд 22 квiтня 2013 року № 52/394/172/71/268/60;

Загальнi правила поведiнки державного службовця, затвердженi наказом Головного управлiння державної служби України вiд 4 серпня 2010 року № 214.

Безперечно, наведений перелiк не є вичерпним i включає лише основнi нормативно-правовi акти у сферi запобiгання i протидiї корупцiї. Спецiальнi норми щодо запобiгання i протидiї корупцiї також визначенi актами законодавства, якими врегульовано дiяльнiсть окремих державних органiв, служб тощо (в частинi визначення їх статусу, функцiй, процедур, тощо). Такi норми є важливими з огляду на те, що вони утворюють превентивнi механiзми неналежної поведiнки посадовцiв. У цiй частинi нацiональне законодавство є динамiчним, воно постiйно вдосконалюється i розвивається.

2. Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення.

Суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2) особи, які для цілей Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в тому числі:

 а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

 б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);

3) інші, передбачені статтею 4 ЗУ «Про засади запобігання та протидії корупції».

3. Превентивні антикорупційні механізми. 

Законодавством встановлено низку положень, що за змiстом є обмеженнями та заборонами певних видiв поведiнки посадових осiб, а за своїм призначенням це — засоби запобiгання корупцiї. Необхiдно такi положення знати, розумiти та дотримуватись у своїй повсякденнiй дiяльностi. Крiм того, законодавство встановлює низку вимог та процедур, спрямованих на запобiгання корупцiї. Усi цi iнструменти становлять комплекс антикорупцiйних механiзмiв, якi виступають «бар’єрами» на шляху вчинення корупцiйних правопорушень.

3.1.Обмеження щодо використання службового становища

Використання посадового становища не може вiдбуватись всупереч публiчним iнтересам задля особистої вигоди.

Статтею 6 Закону України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї»  встановлено низку обмежень щодо використання суб’єктами вiдповiдальностi за корупцiйнi правопорушення свого службового становища.

Такi обмеження поширюються на чiтко визначене законом коло осiб:

1) особи, уповноваженi на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування;

2) особи, якi для цiлей антикорупцiйного законодавства прирiвнюються до осiб, уповноважених на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування;

3) особи, якi постiйно або тимчасово обiймають посади, пов’язанi з виконанням органiзацiйно-розпорядчих чи адмiнiстративно-господарських обов’язкiв, або спецiально уповноваженi на виконання таких обов’язкiв у юридичних особах приватного права незалежно вiд органiзацiйно-правової форми, вiдповiдно до закону.

Види обмежень та заборон. Законодавство мiстить не лише загальну заборону неправомiрного використання службового становища, але й перелiк форм (рiзновидiв) неналежної поведiнки. Хоча вказаний перелiк не є вичерпним, вiн фактично охоплює всi основнi типи ситуацiй, з якими можна зiткнутись на практицi. Вказаним особам забороняється використовувати свої службовi повноваження та пов’язанi з цим можливостi з метою одержання неправомiрної вигоди або у зв’язку з прийняттям обiцянки/пропозицiї такої вигоди для себе чи iнших осiб, у тому числi:

1) неправомiрно сприяти фiзичним або юридичним особам у здiйсненнi ними господарської дiяльностi, одержаннi субсидiй, субвенцiй, дотацiй, кредитiв, пiльг, укладаннi контрактiв (у тому числi на закупiвлю товарiв, робiт i послуг за державнi кошти);

2) неправомiрно сприяти призначенню на посаду особи;

3) неправомiрно втручатися в дiяльнiсть органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування або посадових осiб;

4) неправомiрно надавати перевагу фiзичним або юридичним особам у зв’язку з пiдготовкою проектiв, виданням нормативно-правових актiв та прийняттям рiшень, затвердженням (погодженням) висновкiв.

Для розумiння вказаних положень важливо визначитись у тому, як спiввiдносяться поняття правомiрнiсть та неправомiрнiсть дiй. Правозастосовча практика єдиним критерiєм для такої оцiнки визнає вiдповiднiсть дiй посадових осiб вимогам законiв або iншим нормативно-правовим актам.

Тобто рекомендованим є пiдхiд, згiдно з яким пiд поняттям правомiрнi дiї слiд розумiти дiї посадових осiб, що вiдповiдають вимогам законiв та iнших нормативно-правових актiв. У свою чергу неправомiрними дiями посадових осiб є порушення ними вимог законодавства пiд час виконання своїх службових обов’язкiв.

3.2. Обмеження щодо сумiщення та сумiсництва

Обмеження щодо сумiсництва та сумiщення поширюється виключно на осiб, уповноважених на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування (пункт 1 частини першої статтi 4 Закону «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї» ). Однак при цьому важливим є положення про те, що цi обмеження не поширюються на депутатiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим, депутатiв мiсцевих рад (крiм тих, якi здiйснюють свої повноваження у вiдповiднiй радi на постiйнiй основі), членiв Вищої ради юстицiї (крiм тих, якi працюють у Вищiй радi юстицiї на постiйнiй основI), народних засiдателiв i присяжних.

Види обмежень:

А) вiдповiдно до пункту 1 частини першої статтi 7 Закону України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї» вказаним вище особам, забороняється займатися iншою оплачуваною (крiм викладацької, наукової i творчої дiяльностi, медичної практики, iнструкторської та суддiвської практики iз спорту) або пiдприємницькою дiяльнiстю, якщо iнше не передбачено Конституцiєю або законами України.

Фактично в даному випадку мова йде про двi суттєво рiзнi ситуацiї.

По-перше, заборона на iншу оплачувану дiяльнiсть.

Пiд такою дiяльнiстю «iнша оплачувана дiяльнiсть» слiд розумiти будь-яку дiяльнiсть, спрямовану на отримання доходу i не пов’язану з виконанням особою своїх посадових обов’язкiв з виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування.

Разом з тим така заборона не поширюється на викладацьку, наукову i творчу дiяльностi, медичну практику, iнструкторську та суддiвську практики iз спорту.

Спецiальне законодавство дозволяє дещо конкретизувати вказанi положення. Так, характеризуючи поняття «наукова дiяльнiсть» слiд виходити з того, що статтею 1 Закону України «Про наукову i науково-технiчну дiяльнiсть» передбачено, що наукова дiяльнiсть — це iнтелектуальна творча дiяльнiсть, спрямована на одержання i використання нових знань. Основними її формами є фундаментальнi та прикладнi науковi дослiдження.

Вiдповiдно до статтi 4 вказаного Закону суб’єктами наукової i науково-технiчної дiяльностi є: вченi, науковi працiвники, науково-педагогiчнi працiвники, а також науковi установи, науковi органiзацiї, вищi навчальнi заклади ІІІ-ІV рiвнiв акредитацiї, громадськi органiзацiї у науковiй i науково-технiчнiй дiяльностi.

Хоча законодавство не мiстить визначення термiну «викладацька дiяльнiсть», правозастосовча практика виходить з того, що в даному випадку може бути застосовано вiдповiднi положення щодо педагогiчної дiяльностi. Вказаний термiн вживається у законодавствi про освiту. Зокрема, вiдповiдно до Законiв України «Про освiту», «Про загальну середню освiту», «Про вищу освiту», «Про наукову i науково-технiчну дiяльнiсть» та «Про професiйно-технiчну освiту» зазначений термiн охоплює дiяльнiсть викладацького складу вiдповiдних навчальних закладiв.

З приводу визначення термiну «творча дiяльнiсть» слiд зазначити, що згiдно з пiдпунктом 21 статтi 1 Закону України «Про культуру» та частиною четвертою статтi 1 Закону України «Про професiйних творчих працiвникiв та творчi спiлки» творча дiяльнiсть — це iндивiдуальна чи колективна творчiсть, результатом якої є створення або iнтерпретацiя творiв, що мають культурну цiннiсть.

Вiдповiдно до Державного класифiкатора України «Класифiкацiя органiзацiйно-правових форм господарювання», затвердженого наказом Державного комiтету України з питань технiчного регулювання та споживчої полiтики вiд 28 травня 2004 р. № 97, творча дiяльнiсть визначається як iндивiдуальна чи колективна творчiсть професiйних творчих працiвникiв, результатом якої є твiр чи його iнтерпретацiя, що мають культурно-мистецьку цiннiсть (пiдпункт 3.7.8.2 пункту 3.7 «Об’єднання громадян, профспiлки, благодiйнi органiзацiї та iншi подiбнi органiзацiї» роздiлу 3 «Об’єкти органiзацiйно-правових форм господарювання» ).

У законодавствi про охорону здоров’я визначення термiну «медична практика» наявне лише в Лiцензiйних умовах провадження господарської дiяльностi з медичної практики (в редакцiї наказу Мiнiстерства охорони здоров’я України № 981 вiд 30 листопада 2012 року ), вiдповiдно до якого — це вид господарської дiяльностi у сферi охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фiзичними особами — пiдприємцями, якi вiдповiдають єдиним квалiфiкацiйним вимогам, з метою надання видiв медичної допомоги, визначених законом, та медичного обслуговування. Однак, слiд брати до уваги, що вказаний термiн передбачений саме для застосування до господарської дiяльностi у вiдповiднiй сферi. Водночас, у контекстi антикорупцiйного законодавства йдеться не про господарську чи пiдприємницьку дiяльнiсть iз здiйснення медичної практики, а про можливiсть зайняття нею в державних чи комунальних установах охорони здоров’я.

У законодавствi вiдсутнi визначення поняття «iнструкторська та суддiвська практика iз спорту», а вiдтак цi питання iще потребують окремого законодавчого врегулювання.

По-друге, йдеться про заборону зайняття пiдприємницькою дiяльнiстю.

При застосуваннi обмеження в частинi зайняття пiдприємницькою дiяльнiстю слiд керуватися наведеним у статтi 42 Господарського кодексу України визначенням пiдприємництва як самостiйної, iнiцiативної, систематичної, на власний ризик господарської дiяльностi, що здiйснюється суб’єктами господарювання (пiдприємцями) з метою досягнення економiчних i соцiальних результатiв та одержання прибутку.

Б) Вiдповiдно до пункту 2 частини першої статтi 7 Закону України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї» особам, уповноваженим на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, забороняється входити до складу правлiння, iнших виконавчих чи контрольних органiв, чи наглядової ради пiдприємства або органiзацiї, що має на метi одержання прибутку (крiм випадкiв, коли особи здiйснюють функцiї з управлiння акцiями (частками, паями), що належать державi чи територiальнiй громадi, та представляють iнтереси держави чи територiальної громади в радi (спостережнiй радI), ревiзiйнiй комiсiї господарської органiзацiї), якщо iнше не передбачено Конституцiєю  або законами України.

Закон мiстить вичерпний перелiк заборонених видiв дiяльностi (зокрема, перелiк органiв управлiння, до яких особа не може входити). Важливо, що до них не вiднесено заборону на участь у загальних зборах пiдприємства або органiзацiї, що має на метi одержання прибутку.

Такий закрiплений у Законi пiдхiд є результатом приведення зазначеної норми у вiдповiднiсть iз Рiшенням Конституцiйного Суду України вiд 13 березня 2013 року № 6-рп, яким визнано таким, що не вiдповiдає Конституцiї України, положення пункту 2 частини першої статтi 7 Закону України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї» в частинi заборони особам, уповноваженим на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, брати участь у загальних зборах пiдприємства або органiзацiї, що має на метi одержання прибутку.

Водночас, варто зауважити, що правила запобiгання та врегулювання конфлiкту iнтересiв передбачають обов’язок передачi в управлiння корпоративних прав у випадку призначення на посаду, пов’язану з виконанням функцiй держави або мiсцевого самоврядування. Про це бiльш детально йдеться у роздiлi 11, присвяченому питанню конфлiкту iнтересiв.

Обидва передбачених статтею 7 Закону України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї » обмеження мiстять застереження «якщо iнше не передбачено Конституцiєю або законами України». Крiм цього, частина друга вказаної статтi передбачає, що у разi якщо Конституцiєю i законами України для окремих посад встановлено спецiальнi обмеження щодо сумiсництва та сумiщення з iншими видами дiяльностi, то їх додержання забезпечується за спецiальними процедурами.

Прикладом встановлення бiльш жорстких вiд передбачених вказаним Законом обмежень щодо сумiсництва з iншими видами дiяльностi є положення частини першої статтi 120 Конституцiї України, вiдповiдно до якого члени Кабiнету Мiнiстрiв України, керiвники центральних та мiсцевих органiв виконавчої влади не мають права сумiщати свою службову дiяльнiсть з iншою роботою, крiм викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керiвного органу чи наглядової ради пiдприємства, що має на метi одержання прибутку.

3.3. Обмеження щодо одержання дарункiв (пожертв)

Антикорупцiйне законодавство чiтко окреслює перелiк осiб, стосовно яких iснують спецiальнi вимоги щодо отримання подарункiв. До них належать:

- особи, уповноваженi на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування (пункт 1 частини першої статтi 4 Закону України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї» );

- двi категорiї осiб, якi прирiвнюються до осiб, уповноважених на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування:

а) посадовi особи юридичних осiб публiчного права, якi не зазначенi в пунктi 1 частини першої статтi 4 вказаного Закону;

б) особи, якi не є державними службовцями, посадовими особами мiсцевого самоврядування, але надають публiчнi послуги (аудитори, нотарiуси, оцiнювачi, а також експерти, арбiтражнi керуючi, незалежнi посередники, члени трудового арбiтражу, третейськi суддi пiд час виконання ними цих функцiй, iншi особи в установлених законом випадках).

Вiдповiдно до частини першої статтi 8 Закону України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї» вказаним особам, забороняється:

приймати дарунки (пожертви), за рiшення, дiї чи бездiяльнiсть в iнтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так i за її сприяння iншими посадовими особами та органами, тобто у формi так званого «завуальованого» хабара.

забороняється приймати будь-який дарунок (пожертву) вiд пiдлеглої особи.

Загальна заборона має винятки — «дозволенi» дарунки та пожертви. До них належать наступнi.

1. Дарунки, якi вiдповiдають загальновизнаним уявленням про гостиннiсть та пожертви, за наявностi двох умов:

а) такi дарунки чи пожертви не можуть прийматися за вчиненi рiшення, дiї чи бездiяльнiсть в iнтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо особою, якiй надається дарунок чи пожертва, так i за її сприяння iншими посадовими особами та органами;

б) якщо вартiсть таких дарункiв (пожертв) не перевищує 50 вiдсоткiв мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартiсть таких дарункiв (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, — однiєї мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на 1 сiчня поточного року. Розмiр мiнiмальної заробiтної плати встановлюється у Законi України про Державний бюджет кожного року.

2. Законом встановлено випадки, на якi не поширюється згадане правило щодо розмiру дарункiв (пожертв).

Це, зокрема, стосується:

- дарункiв, якi даруються близькими особами.

Близькими особами Закон визначає таких осiб:

чоловiк, дружина, батько, мати, вiтчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рiдний брат, рiдна сестра, дiд, баба, прадiд, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опiкун чи пiклувальник, особа, яка перебуває пiд опiкою або пiклуванням;

особи, якi спiльно проживають, пов’язанi спiльним побутом i мають взаємнi права та обов’язки iз суб’єктом, зазначеним у частинi першiй статтi 4 цього Закону, в тому числi особи, якi спiльно проживають, але не перебувають у шлюбi;

- одержуються як загальнодоступнi знижки на товари, послуги, загальнодоступнi виграшi, призи, премiї, бонуси.

Враховуючи вимоги Закону, до особистих подарункiв належать подарунки, одержанi вiд близьких осiб, давнiх друзiв та добрих знайомих, якi дарують подарунки з нагоди, наприклад, дня народження, ювiлею або загальновизнаного свята (Новий Рiк, Мiжнародний жiночий день, День захисника Вiтчизни тощо) за умови, що їх дарунки не впливатимуть на прийняття особами, уповноваженими на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, окремими прирiвняними до них особами неправомiрних рiшень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхнi рiшення.

До дарункiв, що дозволятимуться приймати вказаним особам, можуть бути вiднесенi й дiловi дарунки (сувенiри) та прояви гостинностi (запрошення на каву або вечерю) у скромних межах, якi широко використовуються для налагодження добрих дiлових вiдношень i змiцнення робочих стосункiв.

Однак, умовами прийняття таких дарункiв та проявiв гостинностi є знову ж таки те, що такi подарунки та прояви гостинностi не будуть постiйними, не впливатимуть на прийняття згаданими особами рiшень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхнi рiшення.

Практика службової дiяльностi потребує визначення та розумiння правил поведiнки у ситуацiях отримання чи пропозицiї отримання неправомiрного подарунка.

У таких випадках слiд керуватися положеннями статтi 16 Закону України «Про правила етичної поведiнки», яка визначає в комплексi правила, спрямованi на запобiгання одержанню неправомiрної вигоди або дарунка (пожертви).

Ситуацiя перша: надходження пропозицiї щодо неправомiрної пожертви чи подарунка.

Перш за все необхiдно чiтко визначитись, чи належить дарунок (пожертва) до «неправомiрних». Для цього слiд використовувати положення щодо прийнятностi подарунка, якi вже були розглянутi вище. Крiм того, слiд виходити з того, що забороняється приймати неправомiрну вигоду або дарунок (пожертву) для використання в подальшому як доказу.

У разi надходження пропозицiї щодо неправомiрної вигоди або дарунка (пожертви), незважаючи на особистi iнтереси, посадовi невiдкладно вживають таких заходiв:

1) вiдмовляються вiд пропозицiї;

2) за можливостi iдентифiкують особу, яка зробила пропозицiю;

3) залучають свiдкiв, якщо це можливо, у тому числi з числа колег по роботi;

4) письмово повiдомляють про пропозицiю безпосереднього керiвника (за наявності) або вiдповiдний виборний чи колегiальний орган та/або одного з визначених Законом України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї»  спецiально уповноважених суб’єктiв у сферi протидiї корупцiї.

Ситуацiя друга: виявлення подарунка чи пожертви (наприклад, на робочому мiсцi, тощо).

Якщо особа, уповноважена на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, виявила у своєму службовому примiщеннi чи передану в iнший спосiб неправомiрну вигоду або дарунок (пожертву), вона зобов’язана невiдкладно, але не пiзнiше одного робочого дня, письмово повiдомити про цей факт свого безпосереднього керiвника.

Про виявлення неправомiрної вигоди або дарунка (пожертви) складається акт, який пiдписується особою, уповноваженою на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, яка виявила неправомiрну вигоду або дарунок (пожертву), та його безпосереднiм керiвником.

У разi якщо неправомiрну вигоду або дарунок (пожертву) виявляє особа, уповноважена на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, яка є керiвником, акт про виявлення неправомiрної вигоди або дарунка (пожертви) пiдписує ця особа та особа, яка обiймає посаду заступника керiвника цього органу. Предмети неправомiрної вигоди, дарунки (пожертви) зберiгаються в органi до їх передачi вiдповiдним органам.

3.4. Обмеження щодо роботи близьких осiб.

Обмеження щодо роботи близьких осiб поширюється на:

а) осiб, уповноважених на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування (пункт 1 частини першої статтi 4 Закону «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї» ), за виключенням народних депутатiв України, депутатiв Автономної Республiки Крим та депутатiв мiсцевих рад;

б) посадових осiб юридичних осiб публiчного права, якi одержують заробiтну плату за рахунок бюджетних коштiв.

Вiдповiдно до частини першої статтi 9 Закону України «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї» вказанi особи не можуть мати у безпосередньому пiдпорядкуваннi близьких їм осiб або бути безпосередньо пiдпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Безпосереднє пiдпорядкування — вiдносини прямої органiзацiйної або правової залежностi пiдлеглої особи вiд її керiвника, в тому числi через вирiшення (участь у вирiшеннI) питань прийняття на роботу, звiльнення з роботи, застосування заохочень, дисциплiнарних стягнень, надання вказiвок, доручень, контролю за їх виконанням. При цьому вiдносинами прямої органiзацiйної або правової залежностi пiдлеглої особи вiд її керiвника вважається наявнiсть хоча б одного iз перелiчених повноважень керiвника щодо пiдлеглої йому близької особи.

Близькими особами Закон визначає таких осiб:

чоловiк, дружина, батько, мати, вiтчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рiдний брат, рiдна сестра, дiд, баба, прадiд, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опiкун чи пiклувальник, особа, яка перебуває пiд опiкою або пiклуванням;

особи, якi спiльно проживають, пов’язанi спiльним побутом i мають взаємнi права та обов’язки iз суб’єктом, зазначеним у частинi першiй статтi 4 цього Закону, в тому числi особи, якi спiльно проживають, але не перебувають у шлюбi.

Згадане обмеження не поширюються на:

1) народних засiдателiв i присяжних;

2) близьких осiб, якi безпосередньо пiдпорядкованi один одному у зв’язку з перебуванням кожного з них на виборнiй посадi;

3) осiб, якi працюють у сiльських населених пунктах (крiм тих, що є районними центрами), а також гiрських населених пунктах;

4) осiб, якi працюють в галузi освiти, науки, культури, охорони здоров’я, фiзичної культури та спорту, соцiального захисту, крiм державних органiв, органiв влади Автономної Республiки Крим та органiв мiсцевого самоврядування.

Вiдповiдно до статтi 5 Закону України «Про статус гiрських населених пунктiв в Українi» статус особи, яка проживає i працює (навчається) на територiї населеного пункту, якому надано статус гiрського, надається громадянам, що постiйно проживають, постiйно працюють або навчаються на денних вiддiленнях навчальних закладiв у цьому населеному пунктi, про що громадянам виконавчим органом вiдповiдної мiсцевої ради видається посвiдчення встановленого зразка. У разi, коли пiдприємство, установа, органiзацiя розташованi за межами населеного пункту, якому надано статус гiрського, але мають фiлiї, представництва, вiддiлення, iншi вiдокремленi пiдроздiли i робочi мiсця в населених пунктах, що мають статус гiрських, на працiвникiв, якi постiйно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає i працює (навчається) на територiї населеного пункту, якому надано статус гiрського.

Необхiдно мати на увазi, що зазначене обмеження по сутi складається з двох окремих заборон: мати в пiдпорядкуваннi близьких осiб або бути їм безпосередньо пiдпорядкованим.

Тому, наприклад, ситуацiя, коли близькi особи перебувають у вiдносинах безпосереднього пiдпорядкування i при цьому пiдпорядкована особа працює у сiльськiй мiсцевостi, а керiвник працює у мiстi, потребує врегулювання, оскiльки має мiсце порушення обмеження з боку особи, яка є керiвником.

Заходи попередження безпосереднього пiдпорядкування

Уникненню порушень вказаного обмеження сприяє, перш за все, чiтке усвiдомлення посадовими особами його змiсту та можливих негативних наслiдкiв. Крiм того, законом визначаються i спецiальнi превентивнi механiзми.

Наприклад, особам, зазначеним у пiдпунктах «а», «в»–«ж» пункту 1 та пiдпунктi «а» пункту 2 частини першої статтi 4 Закону «Про засади запобiгання i протидiї корупцiї» (крiм народних засiдателiв i присяжних), забороняється брати участь у роботi колегiальних органiв пiд час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осiб та у будь-який iнший спосiб впливати на прийняття такого рiшення. Схожi положення є в окремих спецiальних законах.

Крiм того, особи, якi претендують на зайняття посад, зазначених у згаданих положеннях статтi 4 Закону, зобов’язанi повiдомити керiвництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органi близьких їм осiб.

4. Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення

Особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.

Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.

У разі закриття провадження у справі про адміністративне корупційне правопорушення у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з таким відстороненням.

Дострокове припинення повноважень особи на виборній посаді, припинення повноважень посадової особи на посаді, звільнення, що здійснюється за рішенням Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, звільнення військової посадової особи з військової служби у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, а також відсторонення такої особи від виконання службових повноважень у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Конституцією і законами України.

Інші особи, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з роботи (служби) у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом.

Про звільнення особи з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, керівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації у триденний строк письмово повідомляє суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної служби.Порядок інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної служби, про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог цього Закону, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.