Історія місцевого самоврядування району

        Волочиський район розташований в центрально - західній частині Хмельницької області, в зоні правобережного лісостепу і входить до складу Волино - подільського плато.

       Волочиський район межує на сході - з Хмельницьким, на півночі - з Теофіпольським, на північному сході - з Красилівським, на півдні - з Городоцьким районами Хмельницької області, на заході - з Підволочиським районом Тернопільської області.

       Загальна площа району становить 1,1 тис. кв. км.

       Рельєф широко-хвилястий, середньо-розчленований значною кількістю балок та угловин. Найвища точка знаходиться на Авратинській височині і досягає 350 метрів над рівнем моря. Звідси беруть початок основі річки Поділля: Південний Буг, Случ, а також їх притоки.

       До складу району входять 86 населених пунктів, з них 1 місто, 2 селища міського типу і 83 села.

       На території району є районна, одна міська, дві селищні та сорок сільських рад.

Станом на 01.01.2003 року населення району становить 60,4 тис. чоловік, в тому числі міське - 23,5 тис. чол., сільське - 37,1 тис. чоловік.

      В районному центрі м. Волочиськ проживає 20,9 тис. чоловік.

     Через район пролягає залізнична та автомобільна магістралі Київ - Львів.

     На теренах Волочиського району виявлено біля 70 археологічних пам'яток. Це поселення палеоліту, мезоліту, бронзового віку, раннього залізного віку, черняхівської культури та Київської Русі.

    Вперше поселення під назвою "Волочище" згадується в акті про поділ володінь князів Збаразьких від 9 липня 1463 року. Ця дата вважається сьогодні днем народження міста. Назва походить від слова "волочити", тобто тягти волоком. За часів Галицько - Волинського князівства і в наступні віки тут проходив торговельний шлях із Заходу на Схід. Щоб перебратися через річку і її заболочені береги, купцям доводилось волочити свої вантажі. На цьому шляху, по обох берегах Збруча виникло два поселення з назвою Волочище. Одне з них, розташоване на лівому березі, в документах 1545 року названо Волочиськом.

       З 1569 року по 1793 рік Волочиськом та його околицями володіли польські землевласники. В той час він належав до Кременецького повіту Волинського воєводства. Поселення зазнавало частих набігів завойовників. Кримська орда спустошила його в кінці ХV століття, польські жовніри майже повністю спалили його в 1580 році. Великого руйнування зазнало містечко від турецько - татарської навали в 1672-1674 роках.

       В документах 1583 року Волочиськ називається уже містечком, в якому проживало 675 жителів.

       У XVII столітті Волочиськ став одним з торговельних центрів Подільського воєводства. Під час визвольної війни 1648-1654 років під проводом Б.Хмельницького, після перемоги під Пилявцями, його військо визволило містечко, але за Зборівським договором 1649 року Волочиськ залишився під владою шляхетської Польщі.

      Економічний розвиток містечка розпочинається з XVIII століття. В 1772 році новий власник Волочиська Фрідріх Мошинський за чотири версти на схід від містечка закладає село Фрідріхівку. 3 цих двох населених пунктів у 1956 році утворилось селище міського типу, а в 1970 році - місто районного підпорядкування Волочиськ. Ф. Мошинський запроваджує тут ярмарки, відкриває митницю в 1796 році.

      Після возз'єднання Правобережної України з Росією Волочиськ ввійшов до складу Старокостянтинівського повіту Волинської губернії. Як прикордонне містечко, він став важливим пунктом у зовнішній торгівлі Російської імперії.

      В другій половині XIX століття у Волочиську виникають промислові підприємства.

     У 1870 році німецьке акціонарне товариство "Збруч" збудувало цукровий завод. Того ж року сюди було протягнуто залізницю від Жмеринки, що значно сприяло розширенню торгівлі. Серед сухопутних митниць, розташованих на західному кордоні Російської імперії, Волочиськ посідав перше місце по вивозу зерна. У 80-х роках звідси щорічно вивозили 4-6 млн. пудів пшениці і жита. Тут постійно перебувало близько 60 комісіонерів закордонних купців, що укладали торгівельні угоди з російськими та українськими купцями.

     Перша однокласна школа відкрилась у Волочиську в 1801 році. В кінці XIX століття вже діяло 3 церковно-приходські школи.. Лікарень не було.

     На початку XIX століття через Волочиський район перевозилась з-за кордону марксистська література та газета "Іскра". Один з шляхів був сухопутний, другий - залізницею.

     В 1860 році Волочиськ та його околиці було продано новій власниці А. Ледуховській, сім'я якої проживала тут включно по 1917 рік.

    На початку XX століття крім цукрового заводу тут діяли такі підприємства: цегельний, пивоварний, свічковий заводи, тютюнова та дзеркальна фабрики, фабрика залізних печей, миловарний завод, шевська артіль, водяний млин.

     Революція 1905-1907 років знайшла свій відгук серед робітників і селян Волочиського повіту.

     В кінці грудня 1905 року застрайкували робітники швейних майстерень, в 1907 році - робітники цукрового заводу.

    У Волочиську була створена спеціальна група, яка займалася доставкою з-за кордону у Росію зброї для революційних дружин, нелегальної революційної літератури і таємним переводом через кордон емігрантів.

    Виступи селян проти поміщиків відбувалися в селах Маначин, Купіль, Кушнирівка, Бубнівка, Трительники.

    У 1913 році налічувалось 190 приватних крамниць і кілька десятків заїжджих дворів. Працювали церковно-парафіяльна школа, однокласне та двокласне училища, в яких навчалось 261 чол. Діяли клуб, кінематографічний театр, дві приватні бібліотеки і книжкові магазини.

      На початку XX століття у Волочиську тричі перебував останній російський цар Микола II.

      В православній церкві освяченій в ім'я Олександра Невського, постійно відправлявся молебень на честь царської сім'ї.

     В період з 1917 по 1920 роки у Волочиську перебувало багато різних військових формувань, які представляли відповідну владу: військові частини Центральної Ради, більшовицькі, Директорії, війська Пілсудського, отамана Тютюнника, Петлюри.

    В листопаді 1920 року війська Петлюри були розбиті у Волочиську частинами 8-ої червонокозачої дивізії під командуванням В.Примакова. Цими подіями закінчилась громадянська війна на Україні.

     В містечку створюються органи Радянської влади, які втілювали в життя її декрети. В складних умовах розпочинається відбудова народного господарства.

       3 1919 року встановлюється державний кордон по річці Збруч між УРСР та Польською державою. 3 1924 року охорону державного кордону здійснювали бійці 22-го Волочиського прикордонного загону, який функціонував по липень 1941 року.

       До 1923 року частина населених пунктів сучасного Волочиського району відносилась до Проскурівського повіту Подільської губернії і Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.

      3 1923 року до 1932 року Волочиський район належав до Проскурівської округи. 3 1932 року по 1937 рік Волочиський район був у складі Вінницької області. 3 1937 року по 1954 рік Волочиський район був у складі Кам'янець-Подільської області. 3 1954 року по даний час Волочиський район у складі Хмельницької області.

       У 1954 році Волочиський район, об'єднавшись із селом Фрідріхівною, отримує статус селища міського типу.

      В адміністративно-територіальному поділі Волочиського району періодично відбувались зміни. У 1946 році землі Авратинської сільської ради ( Авратин, Нова Гребля, Збручівка, Пальчинці) належали до Базалійського району, Гречанецької Зайчиківської, Постолівської, Солом'янської сільських рад - до Сатанівського району; Баглаївська, Бокиївська, Великобубнівська, Дзеленецька, Копачівська, Медведівська, Пахутинецька, Сергієвська, Третельницька, Юхимовецька сільські ради - до Чорноострівського району.

     До квітня 1946 року Видавська, Мочулинецька, Паликовецька сільські ради належали до Гвардійського району. В 1957році Гвардійський, а в 1959 році Базалійський райони були ліквідовані. Станом на 1965 р. у складі Волочиського району залишалась Базалійська селищна рада.

      Із 1971 року адміністративно- територіальний устрій Волочиського району залишався майже без змін. До складу території району відносяться: Волочиські районна і міська ради, Війтовецька і Наркевицька селищні ради та 40 сільських рад у склад яких входять 83 сільські населені пункти.

       В жовтні 1970 року місто Волочиськ було віднесено до категорії міст районного підпорядкування.

      Після здобуття державної незалежності в 1991 році в Україні було проведено кілька реформ місцевої влади. З 1994 року єдиними і повноправними органами влади на відповідній території стали місцеві ради.

       15 липня 1994 року відбулась перша організаційна сесія Волочиської районної ради. До складу ради ввійшло 24 депутати. Головою ради обрано Султана Віктора Никифоровича, його заступником І.М. Гуменюк.

       В ході виборів 29 березня 1998 до складу районної ради ввійшли 82 депутати. Головою ради обраний Султан Віктор Никифорович, заступником голови - Закальська Валентина Миколаївна.

       15 жовтня 2003 року  на позачерговій 7-й сесії районної ради головою районної ради обрано Сергійчука Володимира Миколайовича.

       26 березня 2006 року відбулися виброри депутатів місцевих рад пятого скликання та сільських, селишних, міських голів.

      В районну раду було обрано 82 депутати. Головою районної ради обрано Шиманського Леоніда Івановича, його заступником Пазюка Сергія Миколаєвича.

      Теперішній депутатський корпус Волочиської районної ради, який був обраний в результаті виборів 31 жовтня 2010 року  представлений 11 політичними партіями. 11 листопада 2010 року відбулася перша сесія районної ради шостого скликання. Головою районної ради знову обрано Шиманського Леоніда Івановича, його заступником - Пазюка Сергія Миколайовича. До складу ради входить 86 депутатів. В районній раді діють 7 постійних комісій, які надають свої висновки та рекомендації сесії щодо розгляду питань, які передбачається винести на розгляд ради, 4 депутатських фракцій районної ради.